Нейроестетика: Чому мені це подобається? Або як мозок «бачить» прекрасне
- Maksim Lysov
- 3 мая 2018 г.
- 5 мин. чтения
Ми часто в житті стикаємося з оцінкою людей, речей та творів мистецтва. Поспостерігайте за людьми в музеї образотворчого мистецтва: відвідувачі неквапливо обходять експонати, скануючи їх поглядом. Та біля деяких з них більшість зупиняється, розглядає деталі, відходить на віддаль, потім знову наближається.
Що примушує нас зупинитися, чому ми вважаємо прекрасними якісь одні картини й незворушно проходимо повз інші? На це питання філософи і митці шукають відповіді стільки, скільки існує культура та мистецтво, а останнім часом розв’язати їх намагаються і вчені-нейробіологи, спираючись на науковий підхід.
Отже, далі піде мова про нейроестетику – молоду галузь науки на перетині психофізіології та естетики, що досліджує механізми виникнення в мозку відчуття прекрасного при сприйнятті творів мистецтва. Вчені пробують розібратися з таким начебто ненауковим поняттям, як «краса», порівнюючи сигнали, що виникають в мозку різних людей при перегляді шедеврів мистецтва чи прослуховуванні класичної музики. Успіхи поки скромні, проте певні цікаві результати вже є.
З’ясувалось, що, коли людина оцінює щось як прекрасне, відбувається викид дофаміну - речовини, що є передвісником відчуття задоволення, в певних ділянках лобної кори. Остання стає активнішою на 10%, що можна порівняти з реакцією мозку, коли ми бачимо кохану людину. Тобто, спостерігаючи за роботою мозку, ми не можемо напевно сказати, чи вам щойно освідчилися в коханні, чи ви слухаєте «Маленьку нічну серенаду» Моцарта, чи дивитесь на «Поцілунок» Родена. У всіх випадках реакція подібна і говорить про те, що ви відчуваєте глибоке задоволення.
Отже, ми вже знаємо, як реагує головний мозок людини, коли йому щось подобається. Тепер спробуємо з’ясувати, чи можуть науковці дізнатися, чому нам подобаються певні речі і не подобаються інші.
Звісно, всі ми знаємо, що смаки різні, адже дуже багато залежить від досвіду конкретної людини. Скажімо, якщо ви виросли в горах, то вас будуть приваблювати гірські пейзажі, а якщо ходили в музичну школу, то вам будуть до вподоби певні твори класичної музики. Проте, можливо, існують якісь універсальні естетичні принципи, застосувавши які митець зможе викликати естетичну насолоду у більшості людей? Саме виявлення таких принципів є одним із завдань нейроестетики.
Оскільки вирішенням цих питань займаються вчені-біологи, вони завжди шукають відповіді крізь призму еволюції, бо за сучасними уявленнями в усіх найбільш філігранних проявах людської поведінки слід шукати першооснову, що була закладена як корисна адаптація у наших еволюційних предків. Спираючись на вказані тези, один із засновників нейроестетики, видатний нейробіолог Вільянур Рамачандран, сформулював основні принципи естетичного сприйняття, які дозволяють зрозуміти певні універсалії відчуття прекрасного. Розглянемо деякі з них, які мають найбільш переконливе нейробіологічне обґрунтування.
Принцип групування. Подивіться уважно на наступний малюнок і спробуйте зосередитись на своїх відчуттях під час його споглядання.
Що ви бачите? Спочатку перед нами постає набір кольорових плям приємних природніх відтінків, але поступово ми знаходимо певну відмінність в їх організації й на передній план чітко проступає фігура левиці. Цікаво, що в той момент, коли ви здогадалися, що на малюнку є звір, у глибинних структурах вашого мозку відбувається викид все того ж дофаміну. У цей момент ви подумки кажете «Ага, це лев!». Здатність вирізняти фігуру на подібному фоні є дуже важливою для нашого сприйняття, адже дуже часто в природі такий «камуфляж» використовують хижаки, щоб накинутися на жертву непомітно.
Відповідно, ця властивість підкріплюється виділенням біологічно активних речовин, що супроводжується приємною емоцією.
Тому нам подобаються зображення, де фігури виокремлюються з подібного фону. До чого тут мистецтво? - запитаєте ви. А до того, що подібний прийом використовують імпресіоністи – на їхніх полотнах фігури часто ледь виділяються із калейдоскопу кольорових плям.
Звісно, успіх даного напрямку живопису не можна зводити лише до цього прийому, проте здатність зорових центрів мозку швидко вирізняти окремі частини малюнку із спільними характеристиками із загального фону вміло використовувалась майстрами образотворчого мистецтва. Більше того, асоціативні зони зорової кори весь час аналізують зображення на предмет можливих закономірностей, і якщо такі знаходяться, ми знову і знову відчуваємо задоволення. Пригадайте, що, як тільки нам випадає нагода помилуватися безмежністю всесвіту в ясну ніч, ми автоматично вишукуємо серед мільйонів зірок Велику ведмедицю та Оріона. Мозок автоматичне групує окремі об’єкти у щось цілісне і знайоме.
Принцип ізоляції. Погляньте на наступні дві світлини. Яка вам більше до вподоби?
На першому фото, що містить переважно нейтральну кольорову гаму, яскравою плямою виділяється блакитна бочка, яка мимовільно захоплює увагу глядача, відволікаючи від пари. Прибравши колір, автор ніби допомагає зосередитись на головних героях світлини.
Та якою б не була ваша відповідь стосовно цих світлин, все одно виникає питання: чому в наш час розвинутих цифрових технологій поряд з кольоровими фото неабиякою популярністю користуються чорно-білі зображення? Хіба можуть всього два кольори передати більше інформації, ніж барвистий багатокольор?
Популярність чорно-білих фотографій є хорошою ілюстрацією принципу ізоляції. Річ у тім, що головний мозок в нас побудований за модульним принципом, а це означає, що одні нервові мережі обробляють інформацію про форму, інші – про колір, треті – про місце розташування в просторі, а ще одні – про рух об’єкту. При цьому ресурси уваги є досить обмеженими, і ми фізично нездатні одночасно рівноцінно обробляти всю інформацію.
Отже, в нашому мозку весь час точиться невидима боротьба за увагу. Ті зображення, що мають складну форму та багатоколірну гамму відтінків, забирають більше мозкової енергії та розпорошують увагу.
Уявіть собі, що вам потрібно працювати цілий день в приміщенні, де кольорові стіни прикрашені картинами Сальвадора Далі – в більшості за кілька годин такої потужної стимуляції зорових центрів почне боліти голова через «перевантаження» інформацією. Тому талановиті художники часто використовують принцип ізоляції, акцентуючи увагу на якомусь одному аспекті свого твору: чи то кольорі, чи то формі.
Принцип порядку. Дехто з вас, прочитавши про закон ізоляції, може справедливо заперечити, згадавши фантастичні мозаїки та розписи в мечетях або ж візерунки на персидських килимах. Чому ж тут мозок не перевтомлюється від буйства форми і кольорів?
Річ у тім, що візерунки, які використовують в традиційних культурах, складаються з повторюваних фрагментів, орнаментів. Вгадування такого патерну в складному малюнку – процес, який зазвичай викликає задоволення глядача.
Тут ми стикаємось з наступним принципом нейроестетики, що має назву «порядок». Нервова система, обробляючи величезну кількість інформації, працює в режимі виявлення впорядкованих структур, часто шукаючи певну форму там, де її немає. Пригадайте, скільки разів ви знаходили неіснуючі обличчя та фігури тварин у візерунках шпалер чи килима, що висів на стіні у вашому дитинстві. Виявлення закономірностей в сенсорному потоці дає відчуття певної насолоди, тому нам до вподоби візерунки з геометричним орнаментом або музика з чіткою ритмічною структурою.
У візуально складних, на перший погляд, арабесках приховані повторювані геометричні фрагменти, споглядання котрих викликає в глядача задоволення та ефект певного заколисування, що може межувати з станом трансу і створювати медитативний ефект, доречний в храмі. Отже, мозку «подобається» вгадувати ритм і передбачати його в наступних фрагментах картини чи музичного твору.
Розуміння принципів обробки інформації в мозку проливає світло на закономірності, що лежать в основі сприйняття зовнішнього світу, і зокрема творів мистецтва. Нехай ці закони естетичного сприйняття стануть вам у нагоді при спогляданні шедеврів живопису чи архітектури.
Автор матеріалу: Вікторія Кравченко – кандидат біологічних наук, доценти кафедри фізіології людини і тварин Навчально-наукового центру «Інститут біології та медицини» та Інституту післядипломної освіти КНУ імені Тараса Шевченка, член Українського фізіологічного товариства та Українського товариства нейронаук FENS.
______________________________________________
Источник: https://www.coca-colaukraine.com/ItsOnlyFactsAbout/WhyILikeIt
Comentarios